Кілька порад батькам першокласника

Початок навчання дітей у школі завжди піднімає багато питань. Яким воно буде для малюків? Як вони адаптуються у новому житті? 3 яким настроєм почнуть навчання? Питання, які непокоять усіх: і вас‚ і‚ звичайно, нас.

Сьогодні нам хотілося б поговорити не стільки про дітей, скільки про нас‚ дорослих, про наше ставлення до їхніх успіхів та невдач‚ подумати разом‚ чи розуміємо ми‚ що наша підтримка допоможе дитині вирішити шкільні проблеми.

На жаль‚ батьки часто болісно сприймають невдачі своїх дітей у навчанні‚ надмірно турбуються. Іноді їх охоплює відчай через погану оцінку‚ отриману дитиною, вони навіть не думають про те‚ що це тимчасове явище‚ що оцінка може бути суб’єктивною (вчитель теж помиляється), що дитина втомилася або не дуже зрозуміла завдання, оскільки швидкий темп роботи зашкодив цьому.

Отже‚ виникає проблема: в класі труднощі, вдома— непорозуміння.

Як же краще налагодити взаєморозуміння учнів та батьків?

Ось кілька порад. Спробуйте!

1. 3 початку навчального року привчіть дитину прокидатися раніше‚ щоб збирання до школи не перетворювалось у щоденні хвилювання. Вранці будіть дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом.

2. Не підганяйте, розраховувати час — це ваш обов’язок, якщо ви цю проблему не вирішили — провини дитини в цьому немає.

3. Обов’язково привчіть дитину зранку снідати. Це важливий момент у запобіганні хвороб шлунка.

4. Давайте дитині у школу бутерброд, фрукти. Вона в школі працює‚ витрачає багато сил і енергії.

5. Привчіть дитину збирати портфель напередодні ввечері. Перевірте‚ чи не забула вона чого-небудь важливого. Запитайте її‚ чи не передавав вчитель прохань або розпоряджень батькам. Через деякий час дитина привчиться сумлінніше ставитись до своїх обов’язків і стане більш зібраною.

6. Проводжаючи дитину до школи‚ побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів‚ без застережень на кшталт: «Дивись‚ поводь себе гарно!», «Щоб не було поганих оцінок» та таке інше. У дитини попереду — важка праця.

7. Забудьте фразу «Що ти сьогодні отримав?!», а краще запитайте:

«Про що нове ти сьогодні дізнався?». Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй можливість розслабитись (згадайте‚ як вам буває важко після напруженого дня). Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитись, не відмовляйте їй у цьому‚ вислухайте.

8. Після закінчення занять дайте дитині відпочити. Обід — зручний момент для цього. Школяр може розповісти про свій робочий день і у такий спосіб звільнитися від психологічного напруження.

9. Якщо дитина замкнулась у собі‚ щось її турбує‚ не вимагайте пояснень‚ хай заспокоїться, тоді вона все сама розкаже.

10. Зауваження вчителя вислуховуйте без присутності дитини. Вислухавши, не поспішайте влаштовувати сварку. Говоріть з дитиною спокійно.

11. Після школи не змушуйте дитину одразу сідати за виконання завдань, необхідно 1,5 години відпочити. Найоптимальніший час для виконання завдань — з 15 до 17 години.

12. Пам’ятайте, що телевізор — ворог №1 успішного навчання. Не потрібно вмикати його раніше‚ ніж усі завдання будуть виконані. Якщо дитина дивиться телевізор під час денного відпочинку, то їй буде важко зосередитись. Бажано дозволяти дивиться тільки дитячі передачі.

13. На початку навчального року корисно контролювати, як дитина виконує домашні завдання. Перевіряйте, чи правильно вона зрозуміла пройдений матеріал, попросіть її прочитати вголос.

У 1 і 11 чверті краще це робити щовечора, а в 11 півріччі контроль можна зменшити до 2—3 разів на тиждень.

14. Перевіряти не значить «робити замість» — ніколи не підказуйте дитині готових рішень. Обов’язково перевірте, щоб те‚ що потрібно було вивчити напам’ять, було вивчено добре: точність виконання завдань— важлива умова успішного навчання. Потрібно також впевнитись, що дитина може застосувати набуті знання на практиці. Для цього їй треба запропонувати виконати кілька вправ.

15. Не треба навантажувати дитину позашкільною діяльністю з самого початку навчального року. Спорт і заняття в гуртках, звичайно, корисні для загального розвитку, але спочатку впевніться, що у дитини вистачить сил і часу. Початок навчального року — період стресу‚ і перевантаження можуть тільки нашкодити.

16. Протягом дня знайдіть (намагайтеся знайти) півгодини для спілкування з дитиною. В цей час найважливішими повинні бути справи дитини‚ її біль‚ її радощі.

17. У сім’ї має бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Всі розходження щодо виховання дитини вирішуйте без неї. Коли щось не виходить, порадьтеся з вчителем, психологом. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного

18. Завжди будьте уважними до стану здоров’я дитини‚ коли щось її турбує: головний біль‚ поганий загальний стан. Найчастіше це об’єктивні показники втоми‚ перевантаження.

19. 3 перших днів навчання вимагайте виконання режиму дня дитиною‚ щоб вона лягала спати в один і той же час. Сон для школярів має першочергове значення. В 1 чверті дитина повинна спати не менше 10—11 годин‚ потім сон можна скоротити до 9—10 годин.

20. Якщо дитина засинає не відразу, все одно примушуйте її лягати в ліжко. 1 не треба думати‚ що школяр уже достатньо дорослий для того‚ щоб йому розповідали казки. Використайте спосіб‚ перевірений століттями: тихо поговоріть з дитиною перед сном‚ попросіть її що-небудь розповісти чи розкажіть самі. Такі хвилини — одна з небагатьох можливостей для справжнього спілкування.

21. Знайте‚ що навіть великі діти (7—8 років) люблять казки‚ особливо перед сном‚ або пісню‚ лагідні слова. Не лінуйтесь цього робити. Це їх заспокоює, знімає денну напругу, допомагає спокійно заснути і відпочити. Не нагадуйте перед сном про неприємні речі‚ про роботу. Завтра новий трудовий день і дитина повинна бути готова до нього. А допомогти в цьому їй мають батьки своїм доброзичливим ставленням. Чекати якогось дива від дитини‚ радісних поривів душі‚ доброти треба терпляче, відшукуючи ці риси в дитині‚ постійно заохочуючи її.

22. Батькам необхідне терпіння. Ентузіазм перших днів швидко проходить‚ його місце займає втома. Допоможіть дитині зберегти нормальний ритм і не піддайтеся спокусі зробити їй маленьке послаблення. Часті нарікання на дитину чи порівняння з іншими можуть розвинути комплекс неповноцінності. Навпаки, інколи треба похвалити дитину‚ навіть коли у неї щось не виходить, дати їй невеличкий перепочинок і потім повернутися до виконання завдань.

23. Ні в якому разі не ставте ваші стосунки з дитиною в залежність від її успішності. Гарні довірливі стосунки і усвідомлення того‚ що дитина завжди може розраховувати на вашу підтримку, допоможуть їй налаштуватися на успіх з початку нового навчального дня.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ЩОДО ПРОФІЛАКТИКИ АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ

Агресія – індивідуальна аби колективна поведінка чи дія, спрямована на спричинення фізичної чи психічної шкоди або навіть на знищення іншої людини чи групи.

Агресивність супроводжують:

• неадекватне самооцінювання (занижене або завищене),
• неадекватний рівень домагань, що не відповідає можливостям підлітка;
• підвищена емоційна напруженість і тривожність;
• різний ступінь неадекватності уявлень підлітків про своє місце в сім'ї, про ставлення до них однолітків,
• низький рівень сформованості комунікативних навичок тощо.

Агресія підлітків безпосередньо не пов'язана з порушенням усталених Правил і норм та відокремлюється від асоціальної поведінки

Основними формами агресивної поведінки є:

• фізична агресія, тобто застосування фізичної сили проти іншої людини;
• негативізм, спрямований проти керівництва і встановлених правил;
• підозріливість, тобто недовіра до людей, яка ґрунтується на переконанні, що вони мають намір зашкодити;
• вербальна агресія, тобто вираження своїх почуттів через чвари, образи, приниження;
• аутоагресія – агресія, спрямована на самого себе.

Агресивна поведінка підлітків постає як спосіб:

• задоволення потреб у спілкуванні;
• самовираження та самоствердження;
• відреагування на неблагополучну обстановку в сім'ї та на жорстоке ставлення з боку батьків;
• досягнення значущої мети.

Таким чином, у підлітковому віці агресивна поведінка є своєрідним захисним механізмом.

Враховуючи всі чинники, що беруть участь у становленні агресивної поведінки підлітків, можна попередити чи обмежити вияв форм агресії.

У спілкуванні з агресивними дітьми потрібно виявляти чималі стриманість, терпіння, пам'ятаючи, що маленькі забіяки, тероризуючи інших, самі страждають від власної упертості, гнівливості, дратівливості. Почуття провини, порушення душевної рівноваги, незадоволеність не проходять в агресивних дітей, навіть якщо їм удається на когось вилити свої негативні емоції. Таким дітям необхідно дати зрозуміти, що дорослий (учитель, батьки, психолог) – їхній союзник у вирішенні внутрішніх проблем. Агресивні діти повинні переконатися, що їх люблять, а їхні вчинки псують враження при них, до того ж не приносять їм полегшення. Необхідно тактовно і послідовно навчати дитину самоконтролю, внутрішньої зібраності і стриманості. Перевести активність агресивної дитини в конструктивне русло допоможе вивчення її інтересів і схильностей. Поступове ускладнення завдань, що вимагають рішучості, сміливості, енергійності реакції, дасть змогу відвернути дитину від дріб'язкового «з'ясування відносин» і переключити на організацію спільної діяльності, успіх якої залежить від уміння співробітничати з іншими.

Рекомендації батькам щодо спілкування з агресивними дітьми

• Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу – найнеефективніші способи подолання агресивності, лише зрозумівши причини агресивної поведінки і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.
• Дайте дитині можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об'єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.
• Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву або лихослів'я про своїх друзів або колег.
• Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна і важлива для вас.

Рекомендації батькам щодо стримування агресивної поведінки підлітків

• Спрямовувати енергію підлітка у правильне русло, наприклад, заняття у спортивних секціях; заохочувати його до участі в культурних заходах.
• Обмежувати перегляд відеофільмів та комп'ютерних ігор зі сценами насильства.
• Надавати підлітку можливість задовольнити потреби в самовираженні й самоствердженні.
• Враховувати у вихованні та навчанні особистісні властивості підлітка.
• Пояснювати підлітку наслідки агресивної поведінки.
• Допомагати підлітку знаходити друзів. Заохочувати розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме завзятості, активності, ініціативності, перешкоджати її негативним рисам, зокрема ворожості, скутості.
• Не застосовувати фізичні покарання.
• Батьки повинні стежити за своєю поведінкою в сім'ї. Кращий спосіб виховання дітей – єдність їхніх дій.
• Виявляти до підлітка більше уваги, любові та ласки.

Рекомендації вчителям, щодо підтримки дисципліни в класі

Дисципліна – це умова, засоби й результат виховання, вона потребує зустрічних зусиль. Головною умовою дисциплінованої поведінки учнів є доброзичливі відносини між учителями і дітьми.

Необхідно враховувати що дисципліну в класі обумовлюють раніше нагромаджений досвід поведінки учнів, організованість класу, ставлення до навчання, предмета, вчителя, дотримання єдиних вимог до учня всіма вчителями, які працюють у класі, загального порядку умов і традицій даної школи.

При роботі в класі і для підтримання дисципліни необхідно враховувати наступні правила:

Поводьтеся так, щоб учні відчували, що ви керуєте навчальним процесом, при цьому стимулюйте їхню активність.

Не відволікайтеся на незначні порушення, моралізування.

Дотримуйтеся доброзичливого, мажорного тону, будьте уважні до кожного учня. Надавайте необхідну підтримку, відзначайте успіхи, створюйте життєрадісний оптимістичний настрій у класі.

Стежте за правильністю постави, проводьте фізкультхвилинки; не допускайте перевтоми учнів.

Надавайте учням можливість частіше працювати у групах – це може бути стимулом до зайнятості кожного, хорошого настрою і поведінки.

Створюйте умови, щоб важкі, слабкі діти мали можливість відчути себе лідерами.

Не принижуйте учнів, не припускайте образ, сарказму. Гнів, дратівливість, імпульсивність не сприяють зміцненню дисципліни й авторитету вчителя.

Будьте привітними.

Не виявляйте антипатій до важких учнів, сподіваючись від них поганої поведінки. Діти відчувають скептичне ставлення до них і часто поводяться згідно з вашими очікуваннями.

Не припускайте появи „любимчиків”, це створює зайві проблеми, ускладнює стосунки в колективі.

Умійте керувати емоціями, знайте ціну кожному слову, тонові. Не можна вимагати від дитини те, що під силу дорослому, будьте терплячими.

Не соромтеся виявляти почуття гумору. Можна посміятися і над собою, не вважайте себе досконалістю. Але не можна висміювати учнів. Дітям імпонує веселий, спритний, оптимістичний учитель.

Підтримуйте контакт з учнями поза уроками, на заняттях  гуртка, позакласних заходах, спільних походах.

 Зміцнюйте зв’язки з батьками, намагайтеся отримати від них підтримку, але не сподівайтеся, що вони вирішать проблему з дисципліною в класі. Виявляйте коректність у взаєминах з батьками. Постійна негативна інформація, скарги псують відносини, викликають недовіру до вчителя, його можливостей, здібностей навчати й виховувати дітей.

Поради вчителям загальноосвітніх шкіл для успішної роботи з дітьми, які мають особливі освітні потреби

Загальні правила спілкування з людьми з особли­вими потребами:

- коли ви розмовляєте з людиною або дитиною з особливими освітніми потребами (ООП), звертай­теся безпосередньо до неї, а не до особи, яка її су­проводжує, батьків або сурдоперекладача;

- при знайомстві цілком природно потиснути руку людині з інвалідністю – навіть ті, кому важко руха­ти рукою, або ті, хто користується протезом, можуть потиснути руку – праву або ліву, що допустимо;

- коли ви зустрічаєтеся з людиною, яка погано або зовсім не бачить, обов'язково називайте себе та всіх, хто з вами. Якщо у вас загальна бесіда в групі, не забувайте пояснити, до кого в даний момент ви звертаєтесь, і назвати себе;

- пропонуючи допомогу, почекайте, поки її при­ймуть, а потім питайте, що і як робити. Якщо не зро­зуміли, не соромтеся – перепитайте;

- звертайтеся до дітей з особливими освітніми потребами по імені, а до під­літків – як до дорослих;

- спиратися або виснути на чиїйсь інвалідній колясці – те ж саме, що спиратися або виснути на її власникові. Інвалідна коляска – це частина недо­торканного простору людини, яка її використовує, зокрема й дитини. Це потрібно обов'язково поясни­ти іншим дітям;

- розмовляючи з людиною, яка зазнає труднощів у спілкуванні, слухайте її уважно. Будьте терплячі, чекайте, поки вона сама закінчить фразу. Не виправляйте і не договорюйте за неї. Не соромтеся перепи­тувати, якщо ви не зрозуміли співрозмовника;

- коли ви говорите з людиною, яка користуєть­ся інвалідною коляскою або милицями, намагайтеся розташуватися так, щоб ваші очі були на одному рівні. Вам буде легше розмовляти, а вашому співрозмовнику не доведеться закидати голову;

- щоб привернути увагу людини, яка погано чує, помашіть їй рукою або доторкніться до плеча. Ди­віться їй прямо в очі й говоріть чітко, але майте на увазі, що не всі люди, які погано чують, можуть чи­тати по губах. Розмовляючи з тими, хто може читати по губах, розташуйтеся так, щоб на вас падало світло, і вас було добре видно, намагайтеся, щоб вам нічого не заважало і ніщо не закривало вас;

- не бентежтеся, якщо випадково сказали: «Поба­чимося» або: «Ви чули про це...?» тому, хто насправді не може бачити або чути.

А ще дуже важливо навчитися правильно ви­словлюватися про дітей з особливими освітніми по­требами. Наприклад, замість фрази «Цей учень не може ходити» краще сказати так: «Цей учень користується ходунком і кріслом-візком».

Нижче розглянемо приклади заміни некоректних мовних зворотів.

Учитель загальноосвітнього навчального закладу повинен оволодіти необхідними знаннями та навичками

- Ознайомитися з анамнезом, мати уявлення про основні види порушень психофізичного розвитку дитини.

- Вивчити стан уваги, стомлюваності, темп робо­ти кожної дитини.

- Ураховувати стан слуху, зору, особливості мо­торики та загального фізичного розвитку учня. Бути добре ознайомленим з приладами, які використову­ють його учні з порушеннями зору і слуху, переві­ряти придатність слухових апаратів, стежити за чистотою окулярів. Навчитися визначати, оцінювати і створювати навчальне середовище для дітей з різ­ними потребами. Зрозуміти важливість цілеспрямо­ваного залучення до роботи з дітьми членів родини, встановлення з ними партнерських стосунків. Ви­вчати головні принципи і стратегії колективної ко­мандної роботи.

- Навчитися спостерігати за дітьми та оцінювати їх розвиток під час занять.

- Закінчувати заняття, коли діти втомилися чи стали неуважні.

- Навчитися адаптувати навчальні плани, мето­дики, матеріали та середовище до специфічних по­треб дітей.

- Створювати оптимальні умови для спілкуван­ня, сприяти налагодженню дружніх стосунків між дітьми і формуванню колективу.

- Формувати в дітей досвід налагодження та під­тримання стосунків у соціумі, навичок адаптації до соціального середовища.

- З повагою ставитися до дітей та батьків.

Роль вчителів (корекційних педагогів) спеціальних шкіл

Допомогти вчителю загальноосвітньої школи:

• Давати об'єктивну характеристику дитині з осо­бливими потребами, ознайомитися з її особовою спра­вою, медичними та психолого-педагогічними картами.

• Спільно складати календарно-тематичний та ін­дивідуальний плани, готуватися до занять.

• Внести зміни до програм із загальноосвітніх предметів та здійснити їх коригування:

- вводити пропедевтичні розділи з метою підго­товки дітей до сприйняття матеріалу;

- вводити спеціальні навчальні предмети.

Для дітей з вадами зору провести заняття щодо орієн­тування в просторі та розвитку мобільності.

Для дітей з вадами слуху – з розвитку залишко­вого слуху та усного мовлення.

Для дітей із розумовою відсталістю – із соціально-побутової орієнтації.

• Бути (тимчасово) присутнім на уроках з метою кращого задоволення специфічних потреб дітей.

• Надати вчителеві загальноосвітньої школи ме­тодичні рекомендації щодо виготовлення та викорис­тання наочності й дидактичного матеріалу з метою активізації збережених аналізаторів.

• Навчити вчителя використовувати для корекції та компенсації вад розвитку дітей спеціальні технічні за­соби навчання:

- звукопідсилювальну апаратуру індивідуального та колективного використання (під час навчання ді­тей з вадами слуху);

- лупи, окуляри, монокуляри, бінокуляри (для ді­тей з вадами зору);

- статистичні екранні посібники (схеми, малюн­ки, креслення) з метою активізації сприйняття дітьми навчального матеріалу;

- комп'ютерні технології для ефективнішого роз­витку мовлення, навичок читання, письма, матема­тики, психолого-педагогічного тестування дитини на початку навчання та наприкінці року.

• Створити систему «гнучких» класів і активно в них працювати.

• Проводити моніторинг розвитку дитини.

• Співпрацювати з батьками, вчителями, фахівця­ми під час оцінювання дитини.

• Прогнозувати подальший шлях навчання учня.

Отже, успіх інклюзивного навчання залежить від грамотно організованого психолого-педагогічного супроводу учнів з особливими потребами з боку як спеціальної, так і загальноосвітньої школи. Крім цього, кожен член педагогічного колективу має з повагою ста­витися до колег, які будуть працювати в таких класах (групах), у разі необхідності підтримати їх та надати допомогу, вдумливо та наполегливо працювати для реалізації спільної мети.

Під час добору педагогічних працівників для роботи в класах з інклюзивним навчанням потрібно зважати на їхні особисті якості. Їм мають бути притаманні: людяність, терплячість, уміння співчува­ти, врівноваженість, наполегливість, витримка, старанність, готовність до постійної цілеспрямованої роботи, безконфліктність, тому що діти безпосередньо сприймають та навчаються тому, що зустрічають у своєму житті.